Костенко, Анастасія Ігорівна (2026) Соціальні медіа як інструмент політичної мобілізації та маніпуляції громадською думкою в Україні (2014-2024 роках) [Кваліфікаційні роботи здобувачів] Перший (бакалаврський). Шифр академічної групи: ПОЛб-1-22-4.0д. Дата захисту: 15.06.2025, Київський столичний університет імені Бориса Грінченка.
![[thumbnail of A_Kostenko_FSHN_2026.pdf]](https://elibrary.kubg.edu.ua/style/images/fileicons/text.png) |
Текст
A_Kostenko_FSHN_2026.pdf Download (452kB) |
Анотація
Актуальність теми. Соціальні медіа впродовж останнього десятиліття перетворилися на один із ключових каналів політичної комунікації, через який відбуваються не лише поширення інформації, а й формування політичних смислів, емоційних реакцій, моделей участі та поведінкових настанов громадян. Для України дослідження цього явища має особливе значення, оскільки період 2014–2024 рр. збігся з глибокими політичними трансформаціями, війною, масштабними інформаційними впливами, активізацією громадянського суспільства та зміною способів взаємодії між державою, політичними акторами, медіа й суспільством. Саме в цей проміжок часу соціальні медіа остаточно закріпилися як простір політичної мобілізації, самоорганізації, символічної боротьби та конструювання суспільних настроїв [12, c. 3–6] [12, c. 3–6; 43, c. 61]. Актуальність теми зумовлена тим, що соціальні медіа поєднують у собі взаємовиключні, але політично значущі функції. З одного боку, вони розширюють можливості для горизонтальної комунікації, швидкого поширення суспільно важливої інформації, громадянської участі, волонтерської координації, електронної демократії та публічного контролю над владою. З іншого боку, ці самі платформи створюють сприятливе середовище для маніпуляції громадською думкою, емоційного зараження аудиторії, алгоритмічного підсилення поляризуючого контенту, поширення фейків, а також для зовнішніх інформаційних операцій. За таких умов соціальні медіа вже не можна розглядати лише як технічний засіб комунікації: вони є самостійним політичним середовищем, яке впливає на інтенсивність мобілізації, якість публічної дискусії та стійкість демократичних процедур [13]. Для українського контексту проблема набуває додаткової ваги через поєднання кількох чинників: тривалу російську інформаційну агресію, високу роль цифрових платформ у воєнний час, зростання залежності громадян від соціальних мереж як джерела новин, а також розмиття меж між офіційною політичною комунікацією, журналістикою, громадянським контентом і анонімними мережами впливу. Саме тому науковий аналіз соціальних медіа як інструменту політичної мобілізації та одночасно як каналу маніпуляції громадською думкою є важливим і для розвитку прикладної політології, і для розуміння сучасних трансформацій політичного процесу в Україні [34] [34; 42, c. 4–9]. Наукова новизна й практична значущість звернення до цієї теми полягають у необхідності комплексно поєднати теоретичні підходи до політичної комунікації, цифрової мобілізації, суспільної думки та інформаційного впливу. У науковому полі досі часто простежується тенденція аналізувати або мобілізаційний потенціал соціальних медіа, або їхні маніпулятивні ризики окремо. Водночас українська політична реальність 2014–2024 рр. показує, що ці виміри є взаємопов’язаними: ті самі платформи, механізми поширення контенту й інструменти залучення аудиторії можуть працювати як на демократичне включення громадян, так і на деструктивне викривлення суспільних оцінок. Саме ця подвійність і визначає дослідницьку доцільність обраної теми [40]. Ступінь наукової розробки проблеми. Теоретичні засади дослідження політичної комунікації, публічної сфери, громадської думки та медійного впливу були закладені у працях В. Ліппмана, М. Маккомбса, Р. Ентмана, Е. Ноель-Нойман, К. Санстейна, Е. Парізера. Цифровий вимір політичної мобілізації та мережевої взаємодії розкрито в роботах М. Кастельса, Е. Чедвіка , В.-Л. Беннета й А. Сегерберг, П. Гербаудо , З. Туфекчі. Проблематика дезінформації, computational propaganda та алгоритмічної маніпуляції висвітлена у дослідженнях К. Вордл і Х. Дерахшана, С. Бредшоу та Ф. Говарда, С. Вуллі, С. Вусугі, Д. Роя і С. Аралата ін [42, c. 4–9]. Серед українських дослідників важливе значення для осмислення ролі соціальних медіа в політичних процесах мають праці Б. Вахули, А. Янченка, П. Катеринчука, Т. Кременя, С. Яковлєва, М. Гришина, Д. Шкляра. У цих роботах аналізуються соціальні медіа як складова політичної комунікації, механізм мобілізації, простір поширення маніпулятивних технологій та інструмент впливу на аудиторні настрої. Водночас комплексних політологічних досліджень, що поєднували б мобілізаційний і маніпулятивний виміри функціонування соціальних медіа в Україні саме в період 2014–2024 роках, досі недостатньо. Це відкриває простір для подальшого концептуального узагальнення та прикладного аналізу [43, c. 61].
| Тип елементу : | Кваліфікаційні роботи здобувачів (Перший (бакалаврський)) |
|---|---|
| Ключові слова: | соціальні медіа; політична комунікація; політична мобілізація; громадська думка; маніпуляція; дезінформація; інформаційний вплив; алгоритмічне посередництво; цифрова участь; computational propaganda; |
| Шифр освітньої програми: | 052.00.01 |
| Шифр академічної групи: | ПОЛб-1-22-4.0д |
| ПІБ наукового керівника: | Кондов Костянтин Володимирович |
| Дата захисту: | 15.06.2025 |
| Місце захисту: | Київський столичний університет імені Бориса Грінченка |
| Типологія: | Кваліфікаційні роботи здобувачів > Політологія |
| Підрозділи: | Факультет суспільно-гуманітарних наук > Кафедра політології та соціології |
| Користувач, що депонує: | Андрій Вікторович Царенок |
| Дата внесення: | 23 Черв 2026 11:44 |
| Останні зміни: | 23 Черв 2026 11:44 |
| URI: | https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/58478 |
Actions (login required)
 |
Перегляд елементу |