Київські неокласики як соціокультурний феномен українського національного відродження 1920-х - початку 1930-х років

Шевченко, Роман Віталійович (2026) Київські неокласики як соціокультурний феномен українського національного відродження 1920-х - початку 1930-х років [Кваліфікаційні роботи здобувачів] Перший (бакалаврський). Шифр академічної групи: ІСТб-1-22-4.0д. Дата захисту: 17.06.2026, Київський столичний університет імені Бориса Грінченка.

Текст R_Shevchenko_FSHN_2026.pdf Download (895kB)

Анотація

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю комплексного переосмислення київських неокласиків не лише як літературного угруповання, а як інтелектуального та соціокультурного явища українського національного відродження 1920-х - початку 1930-х років. У цей період українська культура переживала короткий, але надзвичайно інтенсивний етап модерного самоствердження, пов’язаний із розширенням функцій української мови, розвитком освіти, науки, видавничої справи, літературної критики, перекладу та академічної гуманітаристики. Саме в цьому середовищі сформувалося коло митців і науковців, які обстоювали високу художню форму, спадкоємність європейської культури, інтелектуальну свободу і право української літератури на повноцінний діалог зі світовою традицією [1; 2; 63]. Київські неокласики стали одним із найпомітніших проявів українського культурного модернізму, хоча їхній модернізм мав особливу традиціоналістську форму. Вони не руйнували культурну пам’ять, а прагнули впорядкувати її, повернути українському письменству зв’язок з античною, ренесансною, бароковою, класицистичною та новочасною європейською спадщиною. Для Миколи Зерова, Максима Рильського, Михайла Драй-Хмари, Павла Филиповича, Освальда Бургардта, Юрія Клена, а також Віктора Петрова, В. Домонтовича, звернення до класики означало не втечу від сучасності, а вироблення культурної дисципліни й опір спрощенню мистецтва до політичної агітації [40; 46; 61]. Особливу наукову вагу має розгляд неокласиків саме як соціокультурного феномену. Такий підхід дозволяє досліджувати не тільки тексти, образи, метрику та жанри, а й ширшу систему зв’язків: університетське середовище Києва, літературні дискусії 1920-х років, практики викладання і перекладу, видавничі ініціативи, критику, формування нової гуманітарної еліти та конфлікт цієї еліти з радянською культурною політикою. У цьому сенсі неокласики виступають носіями ціннісної моделі української культури, в якій європейськість поєднується з національною самодостатністю [2; 34; 62]. Наукова розробленість теми є значною, проте вона потребує систематизації відповідно до обраної проблематики. У працях Віри Агеєвої, Соломії Павличко, Дмитра Наливайка, Юрія Коваліва, Івана Дзюби, Елеонори Соловей, Миколи Сулими, Наталії Котенко та інших дослідників розкрито різні аспекти неокласичного руху: поетика, перекладацька школа, літературна полеміка, роль Зерова, місце Рильського, доля Драй-Хмари, Филиповича й Юрія Клена, а також рецепція неокласиків у пізнішій українській культурі [1; 34; 40; 46; 63]. Водночас окремого узагальнення потребує місце Віктора Петрова, В. Домонтовича, у цьому колі, оскільки сучасні студії дедалі частіше розглядають його як близького до неокласичного середовища інтелектуала, прозаїка, історика культури та творця українського інтелектуального роману [61; 64; 65].

Тип елементу :	Кваліфікаційні роботи здобувачів (Перший (бакалаврський))
Ключові слова:	національне відродження; неокласицизм; Зеров; Драй-Хмара; Домонтович;
Шифр освітньої програми:	032.00.02
Шифр академічної групи:	ІСТб-1-22-4.0д
ПІБ наукового керівника:	Андрєєв Віталій Миколайович
Дата захисту:	17.06.2026
Місце захисту:	Київський столичний університет імені Бориса Грінченка
Типологія:	Кваліфікаційні роботи здобувачів > Історія та археологія
Підрозділи:	Факультет суспільно-гуманітарних наук > Кафедра історії України
Користувач, що депонує:	Андрій Вікторович Царенок
Дата внесення:	26 Черв 2026 12:48
Останні зміни:	26 Черв 2026 12:48
URI:	https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/58741

Actions (login required)

Перегляд елементу