Основні напрями реформування психологічної служби установ виконання покарань і слідчих ізоляторів в Україні

Суліцький, Вадим Володимирович (2022) Основні напрями реформування психологічної служби установ виконання покарань і слідчих ізоляторів в Україні Колективна (три і більше авторів). Methodological bases of studying the processes of general mental laws in human interaction with the environment: collective monograph. Primedia eLaunch, Boston.

Текст V_Sulitskyi_Monograph_SPSR_2022_IL.pdf Download (303kB)

Анотація

Головними завданнями пенітенціарних установ, відповідно статті 6 Кримінально-виконавчого кодексу України, є виправлення та ресоціалізація засуджених. У місцях позбавлення волі, для досягнення поставлених цілей, існує ряд відділів і служб, співробітники яких працюють із засудженими у цих напрямах. Одним із таких підрозділів є відділ соціально-виховної та психологічної роботи з засудженими до складу якого входить психолог. Посада психолога у штатний розклад виправних колоніях була введена в 1991 році, а 8 липня 1991 року Наказом Міністра внутрішніх справ України № 283 затверджено положення «Про психологічну службу в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах». У той час, Головне управління виконання покарання входило до складу Міністерства внутрішніх справ. У цьому Наказі, вперше, було використано сполучення «психологічна служба», яка передбачалася окремим підрозділом. Але, вона була представлена всього однією особою. На жаль, в сучасних нормативно-правових документах слова «психологічна служба» були замінені на «психолог відділу соціально-психологічної роботи», що, на наш погляд, є кроком назад у реформуванні кримінально-виконавчої служби України. Незважаючи на певні досягнення за тридцять років свого існування, психологічна служба потребує вдосконалення. Це обумовлено такими чинниками: - усі висновки психологів носять лише рекомендаційний характер, і, у більшості випадків, ігноруються керівництвом установи, що призводить, в окремих випадках, до небажаних наслідків як для засуджених, так і для працівників; - діяльність психологів носить більш формальний характер через значний паперовий обсяг роботи та застарілу матеріально-технічну базу; - залишаються випадки використання психологів для виконання функцій, що не передбачені посадовим обов’язками; - роль психолога виправної колонії не знайшла свого відображення в існуючому Кримінально-виконавчому кодексі України, що ставить його діяльність і саму присутність де-юре «поза закону»; - не визначений на рівні Державної кримінально-виконавчої служби України порядок присвоєння професійних категорій для практичних психологів, які працюють в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах за вільним наймам. - професійне навантаження не відповідає професійним санітарно-гігієнічним нормам (1 на 600, замість 1 на 125); - діяльність психологів фінансується за «останнім» принципом, а в деяких колоніях гроші на психологічні потреби не виділяються зовсім; - у більшості колоній психологи мають застаріле матеріальне-технічне обладнання, що зводить на внівець психодіагностичну, психопрофілактичну та психокорекційну роботу з засудженими; - окремі положення Наказів, які регламентують діяльність працівників виправних колоній, суперечать міжнародним вимогам, і, у більшості випадках, зусилля психологів щодо виправлення та ресоціалізації засуджених залишаються лише зусиллями; - іноді, діяльність психологічної служби залежить від особистого ставлення начальника установи до конкретної особистості психолога, або його окремих меркантильних цілей, що не є припустимим; - із кожним роком збільшується чисельність засуджених, які складають групу ризику та підлягають не тільки профілактичному обліку, але й повсякденної психологічної роботи з ними. Іноді, існуючи умови праці психологів, не можуть сприяти виконанню професійних функцій і обов’язків; - за нашими дослідженнями, 45% працівників установ виконання покарань потребують психологічної допомоги на різних рівнях; - будь-які досягнення психологів залишаються поза увагою керівництва не тільки обласних управлінь, але й установ, бо це вважається особистою справою, яка не несе матеріальної вигоди будь-кому. Підхід окремих керівників: «ну й що, я з цього буду щось мати?» не сприяє зростанню престижу праці в установа виконання покарань, а психологи, зіштовхнувшись з подібною «моральною потворністю», звільняються та реалізовуються професійно в інших державних і громадських структурах. Таким чином, виникла потреба у внесенні змін у законодавство України, нормативно-правові документи, що регламентують діяльність кримінально-виконавчої служби, розробці та прийнятті нового Положення «Про Психологічні центри (бюро) виправних колоній», яке змінить не тільки характер діяльності практичних психологів, але й змусить керівників будь-яких рангів поважати та рахуватися з пропозиціями та рекомендаціями, наданими психологами.

Тип елементу :	Монографія (Колективна (три і більше авторів))
Ключові слова:	психолог; психологічне бюро; установа виконання покарань; психологічне забезпечення; психологічне супроводження; засуджений
Типологія:	Це архівна тематика Київського університету імені Бориса Грінченка > Монографії > Видані за кордоном (окрім країн СНД)
Підрозділи:	Це архівні підрозділи Київського університету імені Бориса Грінченка > Факультет психології, соціальної роботи та спеціальної освіти > Кафедра соціальної педагогіки і соціальної роботи
Користувач, що депонує:	доцент Вадим Володимирович Суліцький
Дата внесення:	26 Трав 2022 08:37
Останні зміни:	26 Трав 2022 08:37
URI:	https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/41131

Actions (login required)

Перегляд елементу