Становлення і розвиток музичної педагогіки в Україні (кінець XIX - початок XX століття)

Харитонова, Тетяна Олександрівна (2025) Становлення і розвиток музичної педагогіки в Україні (кінець XIX - початок XX століття) [Кваліфікаційні роботи здобувачів] Другий (магістерський). Шифр академічної групи: ММм-1-24-1.4д. Дата захисту: 16.12.2025, Київський столичний університет імені Бориса Грінченка.

Текст T_Kharytonova_FMMH_2025.pdf Download (1MB)

Анотація

Кінець XIX – початок XX століття – доба, коли в Україні закладалися основи національної системи музичної педагогіки. У цей період українські землі були розділені між двома імперіями, і така політична ситуація зумовила дві моделі розвитку музичної освіти: централізовано-уніфіковану на імперсько-тиранічних землях та більш автономну, експериментальну – на західноукраїнських (в межах Австро-Угорщини). За умов жорсткої імперської асиміляції на Наддніпрянщині будь-які прояви української культури в освіті зазнавали утисків (цензура прямо забороняла використання української мови й пісень у школах). Натомість у Галичині й Буковині більш сприятлива мовно-культурна політика австрійської влади дала можливість українській громаді легально розвивати власні освітні ініціативи. Збереження національної ідентичності за допомогою музичного виховання стало насущною потребою: в умовах наступу чужої культури саме музика й пісня виконували роль носія мови, історичної пам’яті та духовних цінностей народу. Ідеї народного виховання, сформульовані видатними педагогами Костянтином Ушинським та Олександром Духновичем, підкреслювали, що освіта повинна спиратися на рідну культуру. Зокрема, Духнович наголошував, що народна пісня – це «голос душі народу», здатний виховувати любов до рідної землі й формувати в дітей національну свідомість. Таким чином, включення фольклору в навчальні програми розглядалося тодішніми просвітителями як ключ до збереження культурної самобутності українців. Вагомим чинником актуальності теми є й те, що саме в цей період відбувся перехід від поодиноких аматорських ініціатив до системної музичної освіти. Починаючи з 1860–1870-х років, по всій Україні виникають музичні класи, гуртки та перші школи, а на межі століть – учительські семінарії та вищі інституції, які запроваджують спеціалізовані музичні дисципліни. До початку XX ст. сформувалася розгалужена мережа закладів – від сільських «співочих» шкіл і народних домів до консерваторських класів. Важливо, що поряд із державними структурами все більшу роль відігравали українські громадські організації – товариства «Просвіта», хорові об’єднання «Боян», приватні музичні школи тощо, які готували національні кадри і розробляли власні програми навчання. Отже, означений період заклав фундамент української музично-педагогічної традиції, поєднавши академічні стандарти з народною основою. Не менш актуальним є питання впливу європейського досвіду. Музична педагогіка в Україні кінця XIX – початку XX ст. розвивалася не ізольовано, а в руслі загальноєвропейських тенденцій. Українські композитори та педагоги переймали передові методики німецьких, австрійських, чеських шкіл, навчалися за кордоном, перекладали іноземні підручники. З одного боку, у частині захопленої імперіалістами України програми музичних училищ копіювали столичні (пітєрбурзькі) консерваторські взірці, а з іншого – у Галичині орієнтувалися на віденські та празькі стандарти, паралельно вводячи народний компонент до навчання. Європейські моделі давали українським педагогам зразки системності, дисципліни й теоретичної ґрунтовності, водночас привертаючи увагу до значення національного елементу в освіті. Таким чином, вивчення теми дозволяє зрозуміти, як синтез власної фольклорної традиції та європейських методик визначив обличчя української музичної педагогіки. З огляду на вищезазначене, тема дослідження має велике соціокультурне і наукове значення. Практична реалізація національних ідей в музичному навчанні кінця XIX – початку XX ст. (через видання збірників пісень, створення хорів, спеціальних курсів) стала чинником консолідації нації та піднесення освітнього рівня народу. Цей історичний досвід набуває нового звучання і сьогодні, коли питання збереження культурної ідентичності в освіті є надзвичайно актуальним. Вивчення доробку тогочасних діячів – композиторів і просвітників – дає змогу віддати шану їхнім зусиллям і використати найкращі напрацювання у сучасній педагогіці. Серед ключових постатей періоду слід відзначити Миколу Лисенка, Кирила Стеценка, Миколу Леонтовича, Олександра Кошиця, Анатоля Вахнянина та інших. Їхня діяльність стала рушійною силою розвитку музичної освіти: від укладання і публікації фольклорних збірників та створення перших підручників – до заснування професійних навчальних закладів і об’єднань. Усі ці аспекти обґрунтовують актуальність обраної теми та потребу її всебічного дослідження.

Тип елементу :	Кваліфікаційні роботи здобувачів (Другий (магістерський))
Ключові слова:	музична педагогіка; музична освіта України; кінець XIX – початок XX століття; національна музична культура; музичне виховання
Шифр освітньої програми:	025.00.01
Шифр академічної групи:	ММм-1-24-1.4д
ПІБ наукового керівника:	Олексюк Ольга Миколаївна
Дата захисту:	16.12.2025
Місце захисту:	Київський столичний університет імені Бориса Грінченка
Типологія:	Кваліфікаційні роботи здобувачів > Музичне мистецтво
Підрозділи:	Факультет музичного мистецтва і хореографії > Кафедра музикознавства та музичної освіти
Користувач, що депонує:	Єлизавета Олександрівна Мартинюк
Дата внесення:	25 Груд 2025 09:14
Останні зміни:	25 Груд 2025 09:14
URI:	https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/55621

Actions (login required)

Перегляд елементу