"Викрадення і привласнення історії" як проблема філософії історії в контексті війни і викликів гуманітарній безпеці

Omelchenko, Yurii (2026) "Викрадення і привласнення історії" як проблема філософії історії в контексті війни і викликів гуманітарній безпеці SKHID, 8 (3). с. 47-53. ISSN 2411-3093

Текст 372527-Текст статті-868365-1-10-20260930.pdf - Опублікована версія Available under License Creative Commons Attribution No Derivatives. Download (1MB)

Анотація

У статті досліджується феномен «викрадення і привласнення історії» в контексті російської агресії проти України через аналіз руйнування культурної спадщини та перекодування культурних сенсів. Запропоновано авторську класифікацію привласнення історії за рівнями інтенсивності: «викрадення без привласнення», «привласнення без викрадення» й тотальне «викрадення і привласнення». Останній рівень характеризує російську політику формування та поширення історичних «імперських знань». Показано, що традиційна постколоніальна критика успішно деконструює європоцентричні епістемічні моделі та зведення незахідного світу до статусу пасивного «Іншого». Проте, на думку автора, ці моделі виявляються недостатніми для опису феномену тотального «привласнення». Так, Дж. Гуді стверджує, що європоцентризм «украв» світову історію, нав'язавши лінійну, телеологічну періодизацію (Античність — Феодалізм — Капіталізм) та монополізувавши універсальні поняття, такі як демократія. Разом із тим, такий підхід стигматизує будь-яке західне освоєння історичних новацій як тотальний грабунок. На прикладі «естафетної» моделі міжцивілізаційних контактів, показано, що класична експансія культур спиралася на адаптивне запозичення, інновації освоювалися без ліквідації суб'єктності та первинного авторства культури-донора. І російська імперська траєкторія з цієї позиції не просто запозичує, а здійснює тотальну структурну узурпацію історії колонізованих народів, що найгостріше виражено в привласненні спадщини Київської Русі. Грабуючи фізичні артефакти (зокрема, на тимчасово окупованих українських територіях Приазов’я та Причорномор’я) та поєднуючи це з епістемологічним насильством, російська державна машина зазіхає на українську історичну суб'єктність. На відміну від європоцентричних моделей, які конструювали «екзотичного Іншого», російська колоніальна модель прагне повністю знищити міф про Іншого, поглинаючи суб'єктність підкорених народів у гомогенне імперське тіло. Розгляд проблеми колоніалізму без урахування рис російської імперської траєкторії сформувало «епістемологічну сліпоту» у західній науці. Російська імперська ідентичність тримається виключно на вкрадених фрагментах минулого інших народів, тому повернення суб'єктності «обікрадених» народів є для неї екзистенційною загрозою. З огляду на це важливою стратегією гуманітарної безпеки є системне розвінчування пасток «епістемологічної сліпоти».

Тип елементу :	Стаття
Ключові слова:	філософія історії; гуманітарна безпека; постколоніальні студії; філософія ХХІ століття; війна; «викрадення і привласнення історії»
Типологія:	Статті у базах даних > Erih Plus
Підрозділи:	Факультет суспільно-гуманітарних наук > Кафедра філософії та релігієзнавства
Користувач, що депонує:	Галина Вікторівна Тимофєєва
Дата внесення:	13 Жов 2026 10:28
Останні зміни:	13 Жов 2026 10:28
URI:	https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/59771

Actions (login required)

Перегляд елементу