Етика документування культурних втрат як прояв диспозитиву пам’яті в умовах збройного конфлікту

Tarasiuk, Larysa (2025) Етика документування культурних втрат як прояв диспозитиву пам’яті в умовах збройного конфлікту Skhid, 7 (4). с. 92-100. ISSN 2411-3093

Текст 349173-Текст статті-809858-1-10-20260101.pdf - Опублікована версія Download (524kB)

Анотація

Стаття присвячена аналізу етики документування культурних втрат як локального прояву диспозитиву пам’яті в умовах російсько-української війни. Спираючись на сучасні підходи у філософії пам’яті та теорії диспозитиву, дослідження пропонує концептуалізацію поняття «диспозитив пам’яті» та доводить необхідність виокремлення етики документування як важливого складника цієї конфігурації. Авторки обґрунтовують, що документування в умовах війни виходить за межі технічної або процедурної дії та функціонує як складна мережева практика, у межах якої формуються смисли, режими істини та суб’єктність документатора. Така перспектива дозволяє інтерпретува-ти документування культурних втрат як елемент системи захисту культурної спадщини, що в сучасних умовах набуває нового безпекового виміру та інтегрується у державну політику протидії геноциду, стиранню пам’яті та інформаційним маніпуляціям. Вихідною позицією є розуміння пам’яті як динамічного диспозитиву, де документування функціонує не як паси-вна фіксація, а як процес формування смислів, відповідальності та суб’єктності. У цій логіці етика документування визначається як концепт, що охоплює нормативні, епістемічні та онтологічні виміри діяльності документатора. Розмежовано етику документування з етикою архіву та етикою свідчення, підкреслюючи, що її предметом є саме передархівна стадія створення документа та медіаційна діяльність документатора між травмою, фактом і суспіль-ними інтерпретаціями. Окрему увагу приділено аналізу сучасних українських практик документування культурних втрат (зокрема дія-льності HeMo та Кримського інституту стратегічних досліджень), які утворюють взаємопов’язану мережу виробни-цтва знання, правової легітимації та етичної взаємодії зі спільнотами. Кримський матеріал (знесення поселення Кош-Кую I та некрополя Кірк-Азізлер) розглянуто як зондувальний кейс, що найвиразніше демонструє дію диспо-зитиву пам’яті: тут документатор опиняється у точці перетину колоніальних практик витіснення, правової невиди-мості та етичної відповідальності за повернення голосу культурним об’єктам. У статті також проаналізовано «Дорожню карту» міжвідомчої взаємодії як матеріалізацію диспозитиву пам’яті – мережевої інфраструктури, у межах якої циркулюють владні настанови, режими знання й етичні практики. Доведе-но, що документування в цій конфігурації є не технічною процедурою, а етико-дискурсивною практикою, у якій формуються режими істини, стандарти легітимації втрат та процеси суб’єктивації документатора. Зроблено висновок, що етика документування функціонує як локальний прояв диспозитиву пам’яті, у межах якого культурна втрата переходить у статус суспільно значущого факту, а документатор набуває ролі етичного суб’єкта, відповідального за формування колективних режимів пам’ятання в умовах війни.

Тип елементу :	Стаття
Ключові слова:	диспозитив пам’яті; етика документування; культурні втрати; суб’єктивація; колективна пам'ять; збройний конфлікт; гуманітарна безпека; деколоніальна оптика; документатор; режими істини; міжвідомча взаємодія; культурна спадщина
Типологія:	Статті у базах даних > Erih Plus
Підрозділи:	Факультет суспільно-гуманітарних наук > Кафедра філософії та релігієзнавства
Користувач, що депонує:	Галина Вікторівна Тимофєєва
Дата внесення:	13 Жов 2026 10:36
Останні зміни:	13 Жов 2026 10:36
URI:	https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/59774

Actions (login required)

Перегляд елементу